Згадуєш себе в сутінках? Пам'ятаєш ту миттєвість, коли перед тобою стоїть абсолютний детальний образ чогось? Це «щось» обов'язково реальне. Матеріальне, це те про що говорять «можна торкнутись».
Але швидкий порух повік або шелест чогось позаду руйнує цю сутінкову примару так швидко – доводиться переконувати власні очі у брехні.
Це сон.
Сон, прокинувшись після якого ще довго приходиш до тями, ніби рефлексуючи на тему того, що ще секунду тому було справжнім.
Це відбуватиметься з тобою і сьогодні: оточений фантомами колись справжніх речей, ти будеш переконувати свої очі, тіло, мозок у тому, що все навколо ілюзія, талановите видиво. Але чи вдасться?
Клаптики історії, порцелянові уламки, мармурові пазли… шкіра… і якась заобрійна естетика – світ, котрий створила Марина Біндіч (Марина Биндич).

«…Це процес пошуку. Проєкт про минуле i сьогодення. Як ці складові впливають i взаємодіють, спiввiдношення (з людськими руками) та трансформація образів.
Образи, які незрозумілі, невловимі, які не можна пояснити, але потрібно заново переосмислити, дати поштовх до вiдчуттiв… вiдчути серцем».


Куратор: Ira Gvozdyk
Текст: Анна Шанська